asfendiar

Чи була УПА армією? За радянських часів про неї не казали інакше, ніж «банди». Кілька аркушів інфографіки можуть допомогти відповісти на це питання. Інфографіка охоплює хронологію лідерства, структуру та найбільші акції у Галичині, відзнаки, нагороди УПА схеми організації рою, чоти та сотні.

Кілька слайдів описують «війну після війни»: боротьбу УПА проти СРСР після закінчення Другої Світової війни та масштаб репресії проти УПА та її прихильників. Інфографіка  не охоплює низку важливих тем, які потребують подальшого дослідження.

1. Створення ОУН

Після Перших Визвольних Змагань українці не змогли втримати свою незалежність. У міжвоєнній Європі українські етнічні території були розділені між чотирма державами: СРСР, Польщею, Чехословаччиною та Румунією.

Однією з реакцій суспільства на такий стан справ було створення підпільних організацій, які своєю метою бачили незалежність України.

Найвідомішою серед них є Організація Українських Націоналістів. ОУН відкидала співпрацю з польським урядом, розбудовуючи натомість підпільну мережу.

2. Керівники ОУН

Одним з принципів ОУН як підпільної організації була чітка ієрархія.

Голова ОУН керував всією організацією, як на українських землях, так і за кордоном. Крайовий провідник на українських землях очолював край. Керівники ОУН на ЗУЗ (Західньо-Українських Землях) відігравали провідну роль у визвольному русі 1930-хх років.

3. Структура ОУН в Галичині

Протягом 1930-хх років у Галичині ОУН займалась розвитком мережі та збільшенням кількості членів і прихильників. Ця діяльність була успішною. За 10 років кількість членів ОУН збільшилась з 600 до 9000, а кількість адміністративно-територіальних округ – з 5 до 13.

4. Акції ОУН в Галичині у 1933-36 роках

У міжвоєнний період члени ОУН здійснювали широкий спектр акцій. Найбільш поширеними були розповсюдження нелегальної української літератури, політичні демонстрації, насипання могил українським воїнам, культурні заходи, збройні акції та атентати, а також антишкільна та антимонопольна акції. Основною рушійною силою була студентська та шкільна молодь.

5. Масштаби діяльності

Українська Повстанська Армія – це збройні сили українського підпілля, під час та після Другої світової війни.

УПА здійснювала тривалий опір найбільшим тоталітарним державам у ХХ столітті – Третьому Райху і Радянському Союзу. Ця боротьба була б неможливою без підтримки населення, чіткої ідеї, структури та жертовності і витривалості вояків.

6. Функційні відзнаки УПА

Функційна система в УПА виникла через великий брак кваліфікованих кадрів старшин і підстаршин та вводилась для упорядкування старшинства в УПА.

У функційній системі кожен стрілець, який зумів успішно командувати в бойових умовах, займав відповідну посаду, хоч і не мав для цього формальної підготовки чи відповідного військового звання.

Найближчою історичною аналогією може слугувати організаційна структура сотень самооборони Майдану під час зими 2013-2014 рр.

7. Старшинські школи УПА

Діяльність УПА була можливою лише за наявності кваліфікованих військових кадрів. Їх постійно не вистачало, тому з метою підготовки власних командирських кадрів було організовано старшинські школи.

З середини 1943 до 1944 року вони підготували майже 900 випускників, які зайняли провідні позиції в УПА.

8. Нагороди УПА

Головний Військовий Штаб УПА та Українська Головна Визвольна Рада своїми наказами ввели ряд відзнак-нагород для учасників національно-визвольного руху.

Всі відзнаки можна умовно поділити на: Хрести Бойової Заслуги, Хрести Заслуги, Письмові Відзначення, Зірки за рани, Медалі. Повстанці, нагороджені хрестами титулувались «лицарями» даного відзначення.

9. УПА-Захід

УПА поділялась на три групи – УПА-Північ, УПА-Південь і УПА-Захід. Створення четвертої групи – УПА-Схід планувалося, але не було реалізовано.

Однією з найбільших і найчисельніших була УПА-Захід, відділи якої активно діяли упродовж 1943-1949 рр. УПА-Захід охоплювало територію Галичини, Буковини, Закарпаття та Закерзоння. Упродовж весни-літа 1944 року в УПА-Захід входило 8 воєнних округ.

10. ВО Лисоня

Кожна воєнна округа являлась одиницею військово-територіального устрою УПА. Наприклад, ВО «Лисоня» була створена взимку 1943-1944 рр. Вона охоплювала територію Тернопільської області ОУН і Подільського краю ОУН.

11. Сотня

Базовою тактичною одиницею УПА була сотня (рота), яка складалась з чот(взводів), що поділялись на рої (відділення). У бойових умовах чисельність і структура сотні могла значно відрізнятись і становити 80-200 осіб.

12. Рій-чота

Рої та чоти були найменшими структурними одиницями в УПА. Їхня чисельність також могла значно відрізнятись, залежно від умов.

13. Псевда в УПА

В умовах суворої конспірації вояки УПА та збройного підпілля використовували псевдоніми(псевда). Одна особа могла використовувати різні псевдо. Водночас, одне й те саме псевдо могли мати кілька осіб, які, ймовірно, не знали один про одного.

14. Генерали УПА

Ще однією ознакою УПА, як військової формації була наявність вищих офіцерських чинів – генералів. За час існування УПА їх було 9, з яких двоє отримали це звання прижиттєво, а 7 посмертно.

15. Війна після війни

Після Другої Світової війни УПА та збройне підпілля ще кілька років продовжували збройний опір. Дивлячись на цифри, можна ствердити, що це була справжня війна.

Незважаючи на втрати і зменшення масштабів боротьби, діяльність окремих боївок тривала до початку 1960-хх років, а останні повстанці вийшли з підпілля після проголошення незалежності України у 1991 році.

16. Масштаб репресій

Дотепер невідома точна кількість постраждалих від репресій Радянського Союзу в Західній Україні. Згідно доповідній записці Лаврентія Берії від 16 травня 1953 ідеться про 500 000 жертв репресій. З цього числа 153 259 були вбиті під час «каральних акцій».

Проект виконаний в рамках конкурсу наукових і науково-популярних робіт «Історія, що нас об’єднує«, організований Львівською ОДА та Львівською облрадою спільно з «Історичною правдою».

Під час дослідження використано матеріали українських архівів (ГДА СБУ, ДАТО, ЕА УВР) та праці дослідників П. Содоля, В. Мороза, С. Волянюка, І. Патриляка, Р. Висоцького, В. В’ятровича, М. Посівнича, В. Манзуренка, І. Марчука, І. Саківського та інших.

Особливу подяку за допомогу, коментарі та зауваги автор висловлює історикам С. Волянюку, В. Морозу, О. Зінченку, Р. Грицьківу, а також організаторам конкурсу.

Український світ