![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Источник: http://fakeoff.org/terrorism/putin-vyskazal-svoe-soboleznovanie-narodu-turtsii-v-svyazi-s-teraktom
Начиненный взрывчаткой автомобиль взорвался на пересечении двух главных транспортных артерий в столице Турции Анкаре.
( Read more... )Mar. 14th, 2016
КАК УБИВАЛИ ДОНБАСС .
Mar. 14th, 2016 06:14 pmOriginally posted by ![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
podzvin_14 at КАК УБИВАЛИ ДОНБАСС .
podzvin_14 at КАК УБИВАЛИ ДОНБАСС ."13 марта 2014 года стало окончательно понятно, что это уже не игра регионалов в сепаратизм, а начало настоящего террора" - участник митинга за Украину в Донецке, муфтий Духовного управления мусульман Украины «Умма» Саид Исмаилов на своей странице в ФБ поделился своими воспоминаниями о событиях двухлетней давности..
"Спустя неделю после массового митинга на центральной площади Донецка, тысячи дончан снова вышли сказать, что Донецк - это Украина. Пока внимание центральных властей было занято дерзким захватом Крыма и окружением украинских военных частей на полуострове российскими солдатами, которых два года назад стеснительно называли "вооруженными людьми без распознавательных знаков", толпы гопников в Донецке почувствовали себя совсем безнаказанно. Ведомые своими кураторами, они пришли убивать. Вечерний митинг 13 марта вначале был похож на митинг недельной давности: гимн Украины, молитва за мир, мы с украинскими флагами, в нас через кордон швыряют яйцами, фаерами и камнями. Казалось, в итоге разойдемся как в прошлый раз: дончане по домам, гопники в автобусы на Ростов и всякие райончики откуда их организованно свезли. Когда спели гимн и вроде бы мероприятие объявили оконченным, мы группой около 20 человек пошли с площади в сторону Министерства угольной промышленности, так как там, на ул. Челюскинцев были припаркованы наши авто. Мы и понятия не имели, что в это самое время начнется страшное месиво на площади. Мужчины, которых в начале митинга представили как самооборону нашего мероприятия, прикрывали от гопников нашу сторону площади, пока дончане расходились по домам. В это время, кордон милиции и ВВешников расступился, образовав коридор для атаки сепаратистов. В итоге, в несколько раз превосходящее количество любителей "русского мира", просто смяло их, избивая всем тем, чем они запаслись для демонстиции "духовных скреп". На площади оставалось несколько журналистов, которые и засняли всю эту бойню, в том числе и девушка фотокор, которая потом все мне подробно описала.
Под раздачу киллеров попали не только мужчины взявшие на себя ответственность прикрывать отход дончан с митинга, но и просто замешкавшиеся горожане не знавшие, и не успевшие покинуть площадь. Били с диким остервенением. Кровью была залита вся ( Read more... )
Мы тогда пытались сказать слово украинского Донбасса. За это и погибли ребята 13 марта 2014 года вечером на площади в Донецке" - написал Саид Исмаилов..
https://www.facebook.com/freedonbas.ua/posts/799187936854020?pnref=story
"Спустя неделю после массового митинга на центральной площади Донецка, тысячи дончан снова вышли сказать, что Донецк - это Украина. Пока внимание центральных властей было занято дерзким захватом Крыма и окружением украинских военных частей на полуострове российскими солдатами, которых два года назад стеснительно называли "вооруженными людьми без распознавательных знаков", толпы гопников в Донецке почувствовали себя совсем безнаказанно. Ведомые своими кураторами, они пришли убивать. Вечерний митинг 13 марта вначале был похож на митинг недельной давности: гимн Украины, молитва за мир, мы с украинскими флагами, в нас через кордон швыряют яйцами, фаерами и камнями. Казалось, в итоге разойдемся как в прошлый раз: дончане по домам, гопники в автобусы на Ростов и всякие райончики откуда их организованно свезли. Когда спели гимн и вроде бы мероприятие объявили оконченным, мы группой около 20 человек пошли с площади в сторону Министерства угольной промышленности, так как там, на ул. Челюскинцев были припаркованы наши авто. Мы и понятия не имели, что в это самое время начнется страшное месиво на площади. Мужчины, которых в начале митинга представили как самооборону нашего мероприятия, прикрывали от гопников нашу сторону площади, пока дончане расходились по домам. В это время, кордон милиции и ВВешников расступился, образовав коридор для атаки сепаратистов. В итоге, в несколько раз превосходящее количество любителей "русского мира", просто смяло их, избивая всем тем, чем они запаслись для демонстиции "духовных скреп". На площади оставалось несколько журналистов, которые и засняли всю эту бойню, в том числе и девушка фотокор, которая потом все мне подробно описала.
Под раздачу киллеров попали не только мужчины взявшие на себя ответственность прикрывать отход дончан с митинга, но и просто замешкавшиеся горожане не знавшие, и не успевшие покинуть площадь. Били с диким остервенением. Кровью была залита вся ( Read more... )
Мы тогда пытались сказать слово украинского Донбасса. За это и погибли ребята 13 марта 2014 года вечером на площади в Донецке" - написал Саид Исмаилов..
https://www.facebook.com/freedonbas.ua/posts/799187936854020?pnref=story
Originally posted by mysliwiec at Хто і як насправді викупив з кріпацтва Шевченка (росіян серед них не було)
mysliwiec at Хто і як насправді викупив з кріпацтва Шевченка (росіян серед них не було)Скільки можна торочити, що "діячі російської культури викупили з кріпацької неволі українського поета Тараса Шевченка".
І кого з росіян Ви там бачили?
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Енгельгардт погодився відпустити кріпака за 2500 рублів, на той час ця сума була еквівалентна 45 кг чистого срібла.
Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина.
Росіянин Карл Брюлло (1799-1852) – по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в».
Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.
Російський поет В. Жуковський – нешлюбний син російського поміщика Панаса Буніна*(прадід відомого письменника, лауреата Нобелевської премії Івана Буніна), мати — Сальха, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім'ям Єлизавети Турчанінової. Народжений нею син Василь за бажанням П. Буніна був усиновлений білоруським шляхтичем Андрієм Жуковським (який жив «на хлібах» у Буніних), що дозволило Жуковському уникнути долі незаконнонародженого. Його особисте походження поглибило співчуття до долі Шевченка.
Відомо, що поряд з портретом Жуковського розігрувалися предмети порцеляни і коштовності. Хто їх виграв і чи виграв хтось взагалі?
Портрет Жуковського не виграв ніхто!
Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла.
Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову.
У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г.Шевченка в Києві.
Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, кошти на викуп поета збирали в складчину, яку започаткували К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Ю. Баранова.
Олексій Венеціанов син грецького купця з Ніжина Фармакі-Венеціано та українки. Живопису навчався у українця Володимира Боровиковського.
Юлія Баранова (1789 — 1864) — німкеня, графиня, народжена Адлерберг, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.
Кошти для викупу здали:
земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко;
художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук;
поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських);
граф Вієльгорський Михайло - поляк, віолончеліст, композитор.
Василь Григорович — козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам.
Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті«Художник».
Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
Ганна Черкаська
120. БУНИНЫ. От Бунина Прокуды Михайловича (умер в 1595 году), дед которого, вышедший из Орды к рязанским князьям, получил земли в Ряжском уезде (Веселовский 1974, с. 260). По другим источникам, под 1445 годом упоминается рязанец Бунко на службе Великого князя Василия (Веселовский 1969, с. 310). Из среды Буниных — известные учёные, государственные деятели, писатели, в том числе и лауреат Нобелевской премии И.А.Бунин.
Альфред Хасанович Халиков
Болгар-татар чыгышлы 500 рус фамилиясе
(500 руских фамилий булгаро-татарского происхождения)
Изд-во «Казань», 1992.— 192 с— 100 000 экз.
Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
І кого з росіян Ви там бачили?
Російський художник Карл Брюллов і російський поет Василь Жуковський вирішили викупити Шевченка з кріпацтва.
Енгельгардт погодився відпустити кріпака за 2500 рублів, на той час ця сума була еквівалентна 45 кг чистого срібла.
Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і 4 травня 1838 р. портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина.
Росіянин Карл Брюлло (1799-1852) – по батькові нащадок знаменитих французьких емігрантів-гугенотів, по матері – німець. Карл Брюлло став Карлом Брюлловим за указом Олександра I, аби прізвище сповіщало іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувало російські прізвища, йому подарували букву «в».
Оскільки життя в Петербурзі не склалося, художник випрохав дозвіл виїхати в улюблену Італію. За легендою, він доїхав до кордону, там зняв увесь свій одяг і викинув його, бо не хотів брати з собою навіть пилюку Росії-мачухи.
Російський поет В. Жуковський – нешлюбний син російського поміщика Панаса Буніна*(прадід відомого письменника, лауреата Нобелевської премії Івана Буніна), мати — Сальха, туркеня за походженням, узята в полон росіянами при штурмі Бендер у серпні 1770 року. Полонянку хрестили з ім'ям Єлизавети Турчанінової. Народжений нею син Василь за бажанням П. Буніна був усиновлений білоруським шляхтичем Андрієм Жуковським (який жив «на хлібах» у Буніних), що дозволило Жуковському уникнути долі незаконнонародженого. Його особисте походження поглибило співчуття до долі Шевченка.
Відомо, що поряд з портретом Жуковського розігрувалися предмети порцеляни і коштовності. Хто їх виграв і чи виграв хтось взагалі?
Портрет Жуковського не виграв ніхто!
Царська родина на нього претензій ніколи не виявляла.
Після проведення лотереї Брюллов ще 14 років працював над портретом і тільки після смерті художника родина продала його російському підприємцю Третьякову.
У 1939 році портрет Жуковського, за який, ніби то було викуплено Шевченка з кріпацтва, потрапив до новоствореного музею Т.Г.Шевченка в Києві.
Оскільки лотерея із розіграшу портрета Жуковського не дала бажаної суми, кошти на викуп поета збирали в складчину, яку започаткували К. Брюллов, В. Жуковський, О. Венеціанов та Ю. Баранова.
Олексій Венеціанов син грецького купця з Ніжина Фармакі-Венеціано та українки. Живопису навчався у українця Володимира Боровиковського.
Юлія Баранова (1789 — 1864) — німкеня, графиня, народжена Адлерберг, гофмейстриня, статс-дама, вихователька дочок Миколи I.
Кошти для викупу здали:
земляк Т. Шевченка художник Іван Сошенко;
художник Аполлон Мокрицький з Полтавщини, нащадок козака Таволги, випускник Ніжинської гімназії вищих наук;
поет Євген Гребінка (козацький нащадок роду Чайковських);
граф Вієльгорський Михайло - поляк, віолончеліст, композитор.
Василь Григорович — козацький нащадок із Полтавщини, випускник Київської академії, конференц-секретар Академії мистецтв, брав участь у викупі Шевченка з кріпацтва і допоміг влаштувати його в Академію мистецтв пенсіонером Товариства сприяння художникам.
Т. Г. Шевченко присвятив Григоровичу поему «Гайдамаки» і згадує про нього на сторінках свого щоденника та в повісті«Художник».
Лотерея відбулася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну.
Ганна Черкаська
Роксолана Гавалюк
*120. БУНИНЫ. От Бунина Прокуды Михайловича (умер в 1595 году), дед которого, вышедший из Орды к рязанским князьям, получил земли в Ряжском уезде (Веселовский 1974, с. 260). По другим источникам, под 1445 годом упоминается рязанец Бунко на службе Великого князя Василия (Веселовский 1969, с. 310). Из среды Буниных — известные учёные, государственные деятели, писатели, в том числе и лауреат Нобелевской премии И.А.Бунин.
Альфред Хасанович Халиков
Болгар-татар чыгышлы 500 рус фамилиясе
(500 руских фамилий булгаро-татарского происхождения)
Изд-во «Казань», 1992.— 192 с— 100 000 экз.
Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Originally posted by mysliwiec at "А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"
mysliwiec at "А Московські дари суть всі в рогожах, то і народ живучи з ними, доведений буде до вбогості"Ця картина Тараса Шевченка називається "дари в Чигирині 1649 року" і її б ви ніколи не зустріли в радянських підручниках.
Чому жа ядерна держава побоювалася невеличкої, трохи меншої за четвертий формат, гравюри?
Справа в тім, що в ній зашифроване пророцтво, яке збулося.
Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави.
Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".
Була одна деталь, що потім виявилась важливою.
Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі.
Почалося обговорення.
Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам.
Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.)
Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном.
Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю:
«в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;
і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати.
Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників;
і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили.
Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».
Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення.
Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.
Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки.
"А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."
Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.
Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/
Чому жа ядерна держава побоювалася невеличкої, трохи меншої за четвертий формат, гравюри?
Справа в тім, що в ній зашифроване пророцтво, яке збулося.
Після підписання Зборівського миру, який утвердив незалежність України, Хмельницький наказав присилати у Чигирин депутатів на Сейм, як колись присилали до Варшави.
Туди ж прибули і посли трьох держав - Польщі, Туреччини і Московії, кожен намагався схилити Україну до своєї протекції, і кожен привіз свої дари, для гетьмана, для старшини і для війська. Гетьману дарували, наприклад, булаву, всипану діамантами, старшині - дорогі тканини, ну а для війська, наприклад, турецький султан привіз "40 мішків срібних левів".
Була одна деталь, що потім виявилась важливою.
Польські дари були загорнуті в килими, турецькі - в паперові мішки і обмотані шовком, а московські - в мішки з рогожі.
Почалося обговорення.
Гетьман наголосив, що протекція народу необхідна з огляду на відкритість нашої землі і погану її придатність до укріплення. Обрати протекцію гетьман запропонував зборам.
Польська протекція була відкинута одразу, бо ще свіжою в пам'яті були звірства поляків, що, власне і спричинили нещодавню війну. (Тому силует польського посла на картині розмитий і віддалений.)
Турецька протекція не сильно подобалась з огляду на мусульманську віру, дуже схилялось товариство до московської протекції, однак рішуче проти виступила "фракція" молодих козаків на чолі з Іваном Богуном.
Не втримаюсь від того, щоб не привести їхню аргументацію повністю:
«в народі Московському владарює найнеключиміше рабство і невільництво у найвищій мірі і що в них, окрім Божого та Царського, нічого власного нема і бути не може;
і людей, на їх думку, створено нібито для того, щоб в ньому не мати нічого, а лише рабствувати.
Самі вельможні та бояри Московські титулуються звичайно рабами Царськими, і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б'ють йому чолом; стосовно ж посполитого народу, то всі вони вважаються кріпаками, начебто не від одного народу походять, а накуплені з бранців та невільників;
і тії кріпаки, або за їх назвою, крестьяни обох статей, себто чоловіки та жінки з їхніми дітьми, за недовідомими у світі правами та привласненнями, продаються на торжищах і в житлах од власників і господарів своїх нарівні з худобою, а незрідка і на собак вимінюються, і продавані при тому мусять бути ще зумисне веселими і виказуватися своїм голосом, добротою і знаннями будь-якого ремесла, щоб через те скірше їх купили і дорожче заплатили.
Словом сказати, з'єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися Із вогню в полум'я».
Прийшла черга висловити свою думку і духовенству думку якого висловив улюблений в народі проповідник Федір Гурський, який тут таки розкрив і зачитав Євагелію в тому місці де три царі принесли дари новонародженому спасителю, і кожен з дарів мав своє значення.
Після того проповідник перевів увагу депутатів у кімнату, яка, власне, і зображена на картині і попросив подивитись, у що ж "вдягнені" дари кожного з царів.
Мовляв польскі дари загорнуті у килими, тож з'єднавшись з поляками народ матиме килими, а з'єднавшись із турками вдягатиметься у шовки.
"А Московські дари суть всі в рогожах, то неминуче і народ, живучи з ними, доведений буде до такої вбогості, що вбереться він в рогожі і під рогожі. І ці висновки суть вірні і перевищують всіх оракулів у світі."
Вражені талановитою промовою і наглядною презентацією, козаки зовсім розгубилися і рішення про вибір протекції так і не було ухвалено.
Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/