Zersetzung та ВВП

Originally posted by oleksa_sref at Zersetzung та ВВП

Пора начать уж, вашу мать, Умом Россию понимать!

Я государство вижу статуей:
мужчина в бронзе, полный властности;
под фиговым листочком спрятан
огромный орган безопасности.

Держа самих себя на мушке,
в чем наша слава, честь и сила,
Мы держим подлых у кормушки,
А слабоумных у кормила.

Игорь Губерман.

Люк ГАРДІНҐ. МАФІОЗНА ДЕРЖАВА

Через два тижні після мого вигнання я отримую мейл від Флоріана Кнауера, німецького докторанта берлінського Університету ім. Гумбольдта. Кнауер каже, що пише книжку про переслідування, залякування, психологічні тортури й те, що він називає «психологічною дезінтеграцією». Він каже у вигляді вступу: «Я щойно прочитав у Frankfurter Allgemeine Zeitung про ваше рішення залишити Росію. У статті мовиться, що члени російської таємної служби вдиралися до вашої квартири й що державна влада залякує вас і вашу родину. Ці методи здаються мені знайомими».

Кнауер переходить до пояснення того, що штазі використовувала схожі методи приборкання проти членів опозиції в колишній Східній Німеччині. Фактично ці методи експортувалися по всьому совєтському блоку.
Він вказує мені на статтю, надруковану Ґертою Мюллер, німецькою романісткою румунського походження, яку в 2009 році нагородили Нобелівською премією з літератури. Мюллер описує жахливі муки через дії секурітате, румунської таємної поліції. На її фабриці вони поширили наклеп про те, що вона була інформатором. Були допити, побиття. І зломи. Я читаю: «Таємна поліція відвідувала мій дім, коли їй бажалося, поки мене не було вдома. Часто вони навмисно залишали знаки: недопалки, зняті зі стіни й залишені на ліжку світлини, пересунуті стільці».

Ця на вигляд невинна психологічна тактика навіть має назву — Zersetzung, каже Кнауер. … Слово перекладається як «розкладання», «дезінтеграція» чи «корозія»…Але воно також може означати підривання, гниття, розривання, розчинення й псування.
Я читаю, що за Еріха Гонекера слово Zersetzung було широковживаним. У лексиконі штазі цей термін позначав метод скинути й підірвати опонента.

…
Метою служби безпеки було використати Zersetzung для «вимкнення» опонентів режиму. Після місяців і навіть років Zersetzung проблеми жертви всередині країни стали такими великими, виснажливими й психологічно обтяжливими, що вони втрачали волю до боротьби проти східнонімецької держави. Найкращим було те, що роль штазі в особистих невдачах жертви залишалася умовно прихованою. Операції штазі проводилися в цілковитій операційній таємності. Служба діяла як невидимий і недоброзичливий бог, що маніпулював долями своїх жертв.

Саме в середині 1970-х років таємна поліція Гонекера почала застосовувати ці віроломні методи. Попередник Гонекера Волтер Ульбріхт був старомодним сталіністським убивцею. Він використовував методи відкритого терору, щоб тримати в покорі своє поствоєнне населення: показові суди, масові арешти, табори, тортури й таємна поліція.

Та через два десятиліття після того, як Східна Німеччина стала комуністичним раєм робітників і селян, більшість громадян були поступливими. Коли нова група дис-идентів почала виступати проти режиму, Гонекер дійшов висновку, що потрібні інші методи. Масовий терор уже не був доречним і міг зашкодити міжнародній репутації НДР. Вимагалася розумніша стратегія.

У Лєнінґраді тим часом у 1975 році Владімір Путін здійснив свою підліткову мрію й приєднався до лав КҐБ. Через кілька років він боровся з міськими гіппі. Його по-братими з КҐБ дали йому прізвисько «Міль», оскільки таким було його вміння тихо позбуватися мішені.
…

Найпідступнішим аспектом Zersetzung є те, що його жертвам майже завжди не вірять. ... Деякі жертви Zersetzung гадають, що вони божеволіють чи захворіли; потерпілим докоряють, що вони мають галюцинації.
На перший погляд переміщення особистих речей може здаватися невинним — трохи більшим за хлоп'ячу витівку. Та для жертв результати могли бути психологічно руйнівними, читаю я. Вони могли призвести до самоізоляції, психозу, «повного зламу психіки» й навіть самогубства.
«Сутнісною характеристикою Zersetzung є анонімність», — пише Пінґель-Шліман. «Ці Zersetzung-дії невловні. їх не можна чітко віднести до переслідування, здійснюваного штазі. Навіть зараз часто трапляється так, що коли потерпілі описують свої переживання,... ніхто їм не вірить. Дуже часто їхні особисті розповіді ігнорують, вважаючи параноєю».

…
Коли я читаю ці дослідження, то збіги між Східною Німеччиною Гонекера й Росією Путіна вражають мене своєю незліченністю. Обидві є за своєю суттю витонченими сучасними диктатурами. Обидві розуміють, що тонкі мистецтва репресії є більш дієвими за грубі методи старої школи. Росія — як зникла НДР — надзвичайно пере-ймається своїм міжнародним іміджем, при цьому «еліта» особливо непокоїться про долю своїх активів на Заході. Й так само, як зрілі східноєвропейці, Москва приєдналася до численних угод щодо прав людини й, до того ж, є підписантом Європейської конвенції про права людини. Вона має міжнародні зобов'язання та є — чи прагне бути — шанованим, вищим членом світової спільноти.

У такому разі, використання методів Zersetzung є ідеальною відповідаю. У час дедалі більшого внутрішнього невдоволення в Росії переслідування ФСБ російської опозиції — як і дивних іноземних ворогів — є корисним таємним інструментом. І зрештою, де докази порушення прав людини? Відчинене вікно, дивний будильник, посібник із сексу біля ліжка — облиште! Zersetzung, здійснюваний невидними державними емісарами, складно помітити й ще складніше довести.

У своєму дослідженні Пінґель-Шліман висновує: «Нині повна диктатура не потребує методів відкритого терору, щоб на роки скорити людей й робити їх слабки-ми... Понад те, розробки в технологіях і засобах зв'язку надають майбутнім диктаторам тонші можливості для маніпулювання». ... Сьогоднішні кремлівські блоґери й безликі державні патріоти, можуть робити це значно простіше. Їм потрібно лише дотягнутися до своєї мишки.

…
У Німецькій Демократичній Республіці Гонекера, як і в Російській Федерації Путіна, журналісти автоматично вважалися ворогами й шпигунами, пояснює він. «Коли ви натрапляєте на журналіста, ви припускаєте, що він має зв'язки зі спецслужбами. Журналісти є класичними зразками Feinbild, концепції ворога... Вона хибна. Та вас учили завжди очікувати, що ворог нападе».

Йохан Ґірке (колишній керівник кафедри операційної психології у вищій академії штазі) не може сказати, хто вигадав «оперативну психологію». Він переконаний, що саме КҐБ уперше розробило цю практику. Зрештою саме «друзі» з Москви в 1950-х роках заснували «зелену» таємну поліцію НДР із двома службами — східнонімецькою й совєтською, — які відтоді тісно співпрацювали. КҐБ обачливо поставили зв'язкових офіцерів у ключових східнонімецьких містах і у восьми управліннях штазі. Одним із них у 1985—1990 роках був Владімір Путін, який працював у місті Дрездені. ...

Обидві таємні служби розуміли, як психологічні методи можна застосувати до ретельно дібраних ворогів. Та саме східні німці, каже Ґірке, перетворили оперативну психологію на, як йому це бачилося, сувору навчальну дисципліну. «Саме ми остаточно сформували поняття Zersetzung. Німецька служба використовувала витонченіші методи, — каже він. — Росіяни завжди були брутальнішими».
…
Чому в такому разі росіяни дотримуються таких методів через багато років після нібито завершення холодної війни? Чи, точніше, чому Путін поновив застосування тактики КҐБ через багато років після зникнення боротьби за владу й вплив між Сходом і Заходом? Ґірке має просту відповідь: Wladimir Putin macht was er kennt, — каже він. («Владімір Путін робить те, що знає».) Він додає: «Це очевидно. Він хоче затриматись при владі, тож використовує методи таємної служби».
Пакуючи речі перед від'їздом, я розмірковую над долею Росії від часу падіння СССР і кінця комунізму.
… Та я відчуваю, що найбільшою поразкою сьогоднішнього російського режиму є інтелектуальна поразка. Як і привиди, що вдерлися до мого помешкання, використовуючи стару каґебістську тактику з посібника, написаного дуже давно, підполковник Путін повернувся до своєї зони комфорту. Як молодий шпигун, він мав учителів- близнюків. Це — КҐБ й штазі. Це помітно. Результатом є глибинний брак співчуття до будь-кого, хто не згоден із ним. Звідси — його звинувачення демонстрантів, які масово протестують проти фальсифікації виборів. Під його опікою Росія стала заляканою, насильницькою, жорстокою й — понад усе — нелюдською.


Люк ГАРДІНҐ:

МАФІОЗНА ДЕРЖАВА
Російська корупція на експорт. Як розростається спрут мафіозної держави РФ

У бандитов Родины нет. Автономная республика "Люкс": от убийств к погромам

Originally posted by v_n_zb at У бандитов Родины нет. Автономная республика "Люкс": от убийств к погромам

.
Чтобы Донбасс жил нормально, Ринат Ахметов должен сесть.

Как коренной дончанин — и, думаю, со мной согласится большинство жителей шахтерской столицы — могу утверждать: для того, чтобы, наконец, прекратить сепаратистское шабаш в Донецке, надо отправить за решетку лишь одного человека.

Этот человек уже много лет хозяйничает на Донетчине, ему подчинены председатель областного совета Шишацкий и мэр Донецка Лукьянченко, он управляет новым начальником областного управления МВД Пожидаев. А непосредственные организаторы шабаша — то есть народный депутат Украины Николай Левченко и секретарь Донецкого горсовета Сергей Богачев — без разрешения этого человека, как говорят, даже в туалет не ходят.

То безумие, которое сейчас Ахметов творит в Донецке с помощью завезенных из России «туристов Путина» и местного криминалитета, организованная преступная группировка «Люкс» (если кто не в курсе — свое название эта ОПГ получило по наименованию нынешней резиденции Ахметова в Ботаническом саду Донецка) впервые устроило 31 октября 2003 года.

В тот день в Донецке — заручившись обещанием Ахметова не мешать — должен был состояться партийный съезд «Нашей Украины». Но Ринат Леонидович, как известно, хозяин своего слова: захотел — дал, захотел — взял. Именно тогда приспешники Ахметова — первый заместитель председателя Донецкой облгосадминистрации Василий Джарты и председатель областного советаБорис Колесников — впервые согнали под здание областной государственной администрации бюджетников с российскими флагами и вывели на улицы города гопников с камнями.

Слово «титушки», которым сейчас обозначают мелкий криминалитет, что используется для нападений на журналистов и общественных активистов во время массовых мероприятий, вошло в обращение недавно — в мае 2013-го. Но именно это явление начал отнюдь не житель Белой Церкви Вадим Титушко по кличке «Румын». Авторство также принадлежит «люксовцам», которые 31 октября 2003 года впервые вывели на улицы Донецка гопников и воспитанников боксерского клуба им. Елисеева с арматурой и камнями.

Пройдет год, и «орлы Рината» будут молотками бить участников «оранжевого» митинга возле памятника Шевченко в Донецке и учредят «антимайдан» в Мариинском парке…

Донецкий паханат

Для меня самый богатый человек Украины всегда будет не «Ринат Леонидович» и не «уважаемий», как сейчас модно его называть, а просто «Ринат». И не потому, что я старше Ахметова. А потому, что помню Рината рыжим отморозком, который приезжал на «стрелки» с цепью в руке, наводя ужас на многочисленных свидетелей его подвигов.

Собственно, и Ахатя Брагина, основателя организованной преступной группировки «Люкс», известного под уголовным прозвищем «Алик Грек», 15 октября 1995 года «замочили» не в последнюю очередь из-за жестокости Рината — ближайшего соратника бешеного «Грека». Много покушений было и на самого Ахметова (особенно памятна стрельба по его автомобилю из гранатомета), однако ему удалось не только выжить в бурные 90-е, но и превратить Донецкую область в криминальный анклав, который на протяжении шести лет — с 1999 по 2005 — вообще находился в составе Украины чисто номинально.

Собственные суды, собственная милиция, собственная прокуратура, собственная Госналоговая администрация — вот что получила группировка «Люкс» на территории Донецкой области благодаря поддержке на президентских выборах 1999 года кандидатуры Леонида Кучмы.

Для Кучмы, баллотировавшегося на свой ​​второй президентский срок, результаты голосования в Донецкой области имели решающее значение, поскольку его политтехнологи решили скопировать успешную избирательную кампанию российского президента Ельцина. Имея всего 6% электоральной поддержки, Ельцин тогда победил благодаря тому, что вышел во второй тур голосования вместе с коммунистом Зюгановым. После чего вся либеральная Россия проголосовала против «меньшего зла».

По аналогичной технологии в Украине был срочно сформирован Конституционный Суд, который реанимировал Коммунистическую партию (правда, без возврата ей имущества, конфискованного в 1991 году постановлением Президиума Верховного Совета). А колоссальные денежные вливания, государственная поддержка, прессинг реальных оппонентов Кучмы и примитивные фальсификации в ходе выборов гарантированно обеспечивали руководителю Компартии Петру Симоненко выход вместе с Кучмой во второй тур выборов.

При таких условиях можно было не сомневаться, что Западная Украина проголосует хоть за Кучму, хоть за черта лысого, но только не за Симоненко, который на деньги олигархов провозгласил себя «продолжателем великого дела Ленина». Однако Донецкая область была традиционно «красной», где коммунистическая риторика находила отклик среди немалого слоя люмпенизировавшегося пролетариата. Поэтому копирование российского опыта могло привести к блестящему поражению Кучмы голосами здешних избирателей.

И тогда Кучма договорился с донецким бандформированием о том, что «Люкс» всеми доступными способами обеспечит необходимые результаты голосования, а Кучма отдаст Донецкую область в жертву Ахметову и Януковичу, превратив ее, по сути, в автономную республику. «Люкс» справился с задачей, а к берегу Азовского моря волны еще долго прибивали мешки с бюллетенями — такими глупостями, как подсчет голосов в Донецкой области с тех пор больше не заморачивались.

Форму государственного управления, введенную Януковичем и Ахметовым в Донецке, острые на слово журналисты окрестили «донецким паханатом». Это квази-государственное образование, просуществовавшее в течение 6 лет, не только имело собственную армию (боевики «Люкса») или полицию (в форме украинской милиции), но и собственную идеологию.

За последние отвечали два человека: это официальный идеолог Борис Колесников (председатель Донецкого областного совета, впоследствии — народный депутат Украины, министр инфраструктуры и снова народный депутат Украины) и главный пиарщик Николай Левченко(секретарь Донецкого городского совета, ныне — народный депутат Украины). Официальную позицию группировки в средствах массовой информации представляла народный депутат УкраиныЕлена Бондаренко.

Когда говорят, что организованная преступность не знает границ и является вненациональной, это большая ошибка. Группировка «Люкс» всегда исповедовала и пропагандировала идеологию, в основе которой лежит патологическая ненависть ко всему украинскому.

Разработанная под руководством Колесникова «теория» об особом донбасском народе, который всегда противостоял хохлам с помощью одноязычных братьев из России, должна была идеологически закрепить обособленность донецкого паханата и право группировки «Люкс» устанавливать в Донецкой области свои собственные законы.

Также ошибаются те, кто считает, что Ахметов и его шайка являются заядлыми противниками России и противостоят экспансии российского капитала, поскольку понимают, что безнаказанно набивать карманы они могут только на территории Украины.

На самом деле российский капитал давно уже царит в Донецкой области — в конце концов, корпорация ИСД, глава и совладелец которой Сергей Тарута сейчас возглавляет областную государственную администрацию, на половину принадлежит государственному «Внешэкономбанку», председателем наблюдательного совета которого является премьер-министр Российской Федерации.

На самом деле Ахметова в демократической Украине ждет безрадостное будущее, что показали события 2005 — 2006 годов, когда после победы «оранжевой революции» из заброшенных шахт подняли более 50 трупов, жертв ОПГ «Люкс». Кстати, тогда в числе первых за решетку должен был попасть не только боевик «Люкса» Гиви Немсадзе, но и нынешний начальник ГУМВД Украины в Донецкой области Константин Пожидаев. Но любовь, которая вдруг возникла между тогдашним президентом Ющенко и премьер-министром Януковичем, свела на нет все планы по раскрытию преступлений «Люкса».

Более того: для Ахметова сейчас жизненно важны, как минимум, хорошие отношения с Россией.

Во-первых, его группировка имеет немалые активы на территории Российской Федерации — достаточно лишь вспомнить кондитерские предприятия, принадлежащие Борису Колесникову, и которые, в отличие от аналогичных предприятий Петра Порошенко, отнюдь не страдают от антиукраинской политики Путина.

Во-вторых, из-за аннексии Крыма Керченский пролив сейчас находится (и еще неизвестно, сколько будет находиться) под российским контролем. А между тем, Ахметову принадлежит Мариупольское пароходство и порт на Азовском море, через который вывозится за границу львиная доля продукции его металлургических комбинатов. Стоит ли говорить, насколько бизнес Ахметова зависит от благосклонности российского руководства?

В-третьих, Ахметов имеет в Крыму колоссальные активы, недвижимость, компании по перевалке морских грузов в Севастополе, которой выделена земля для строительства терминала. Если богатый человек Украины откажется активно поддерживать сепаратистов, все это будет элементарно конфисковано в «доход крымского народа».

В объятиях России

Уже неделю, как в Донецке мусора (называть тамошних «правоохранителей» милицией язык не поворачивается) опять пытают людей за сине-желтые флажки, снова преследуют активистов Майдана, снова передают «титушкам» для расправы адреса тех, кто имеет наглость митинговать за государственный суверенитет.

Сейчас вся империя «Люкс» работает на устройство в Донецке сепаратистских мятежей. Непосредственно организацией погромов занимаются Николай Левченко и Сергей Богачев — бывший и нынешний секретари Донецкого горсовета. Именно они управляют завозом автобусами «туристов Путина» через Луганскую область, расселяют их в гостиницах и общежитиях, выплачивают «суточные», пишут сценарии погромов, планируют убийства.

Меткую характеристику этим двум персонажам из числа ближайшего окружения Ахметова дал известный донецкий блогер pauluskp: «Эти гниды в новую реальность вписываться не хотят, поэтому из воров и коррупционеров превращаются в изменников и сепаратистов — чтобы и дальше оставаться ворами и коррупционерами. Путин им гарантирует».
( Read more... )