Feb. 28th, 2016

От ніяк не міг второпати, чому з Києва до Львова йде потяг №91, а зі Львова до Києва – потяг №92? Це я про так звані «нічні» потяги, якими донедавна було якнайзручніше добиратися до столиці нашої країни.

А от аналогічний потяг Київ-Одеса має аж №105

А Київ-Харків – №64.

А Київ-Дніпро – №80.

Тоді кинувся до щойно введених надшвидких, як для України, так званих потягів Інтерсіті.

Виявилось, що )

Originally posted by [livejournal.com profile] semesyuk at Простирадло гніву і подиву

З приводу пам'ятника Щорсу, шановні, є дуже хороша метода, як визначитися щодо його подальшої долі. Це якщо ви поки не визначились, бо думок блукає багато.

Зараз існує чимало книжок і матеріалів присвячених так званому червоному терору, котрий офіційно розпочався з моменту випуску більшовицького декрета від 5 вересня 1918, але фактично практикувався і до цієї дати.

Берете, наприклад, книжку Мєльгунова С. П. "Красный террор в России: 1918-1923." Уважно її читаєте. І нехай слово Росія не вводе вас в оману, бо нас це стосується чи не першочергово. Або якусь іншу книжку.

Існує масив свідоцтв про червоний терор в Києві, дуже красномовних і ретельно зафіксованих. Настільки красномовних, що озвучувати їх зараз, в цю прекрасну затишну неділю, не хочеться.

Отже, читаєте. Потім, коли вся ця інформація осяде і перетравиться у вашій свідомості, ви маєте поїхати до пам'ятника Щорсу, сісти там на лавочку, покурити, попити кави з кіоска. Пригадати прочитане. Подивитися на кінного більшовика. Ще раз пригадати.

Можна, наприклад, пригадати заживо закопаних в землю людей. Можна пригадати закатованих за всіма монгольськими технологіями киян, з відірваними (не рідрубаними або відрізаними, а саме з відірваними) головами. Ще можна згадати тіла киян, патраних мов свиней, без внутрішніх органів, з вирваними кишковиками. Або вирваними заживо очима. Або порубаними заживо на шматки. І це не лише Київ. А ще є Харків. І все це, шановні, не десь там в сраці-мотиці, ні. Це великі на той час університетські міста, майже столичні. А ще був колишній наш Таганрог. А ще був закатований і вибитий Крим. І ще багато чого було, дуже живописного. Дуже багато. До сказу багато.

Процитую з джерела.

"Жить в этом кошмаре, видеть всё это – и то трудно было оставаться здоровым. А для сотрудников ЧК – это невозможно. Когда передо мной встают образы Авдохина, Терехова, Асмолова, Никифорова, – комендантов ВУЧК Угарова, Абнавера и Гуща из Губчека, то ведь это все совершенно ненормальные люди, садисты, кокаинисты, почти утерявшие облик человеческий".

Я же отмечу, что как раз за заслуги в должности "коменданта Киева" Николай Щорс, уже по решению Временного рабоче-крестьянского правительства Украины, был награждён почётным золотым оружием."

І тут постає питання художньої цінності монумента. Так, дійсно, з усіх наявних в Україні кінних монументів цей, очевидно, є найдовершенішим, зробленим професійно, з глибоким розумінням, що таке скульптура і як це слід робити. Скульптура дуже якісна. Це не дивно, бо її автором є легендарний скульптор Лисенко.

Тут я можу лище зауважити, що чим якісніша в художньому плані пропаганда, тим вона небезпечніша. Це лише і тільки пропаганда, а не увічнення пам'яті, бо вся комуністична біографія Щорса притягнута за вуха.

Підвищена художня цінність легітимізує пропаганду, намагається пропхати її у вічність. Так, це дуже якісна пропаганда, перфектна пропаганда найвищого класу. І вона хоче мов вірус, знову проскочити у наше майбутнє.

Мій висновок простий - Щорса нахуй, але делікатно. Він має стояти у внутрішньому дворі Академії мистецтв, як цінний навчальний артефакт, бо досвід скульптора Лисенка дуже згодиться майбутнім поколінням скульпторів. Але пам'ятника Моторолі або Гіві сторічної давнини в Києві не має бути.

Просто пам'ятайте людей зв'язаних попарно (молода мати і восьмирічна дочка, як реальний приклад) і заживо закопаних у могилу. В Києві. 100 років тому.

Або просто йдіть нахуй, позбавлені сердець йобані почвари.

Всім спасибі, можна розходитися по печерах.




post

Feb. 28th, 2016 02:36 pm
Originally posted by [livejournal.com profile] shozabred at post
Originally posted by [livejournal.com profile] rainhard_15 at Последний русский лётчик.
Оригинал взят у [livejournal.com profile] rainhard_15 в Последний русский лётчик.

А не путай отечество и родину, дурень.
Оригинал взят у [livejournal.com profile] gallago_75 в последний ас
Во время Первой Мировой войны 9-й истребительный авиаотряд, оказавшись на "людьми и богом" забытом Румынском фронте, не пользовался у журналистов особой популярностью. Тем не менее, по своей результативности эта часть была одним из наиболее эффективных авиационных подразделений русской армии. Летом и осенью 1917 года в ней служило 3 пилота, добившихся 5 и более побед. Такого количества одновременно действующих асов не было ни в одном другом отряде, даже у знаменитого Александра Казакова. Несомненно, в значительной степени это было заслугой его командира - поручика Ивана Лойко.
Read more... )

Originally posted by [livejournal.com profile] mysliwiec at Навіть та частинка русского міра, яка в мені є – вона має закінчитися на мені.
Три основні речі, які багато хто не розуміє

Витягнув з фейсбука свій коментар – програмний, так би мовити. Звісно, про питання мови.
Пояснюю.
Люди не розуміють трьох основних речей.

1)
Російськомовні українці – це явище штучне. І у 90% це явище одного-трьох поколінь.
Тобто у цих 90% бабусі і дідусі говорили українською. А у половини – батьки.
Тому говорити, що це “мой радной язик” – це все одно, що “з дєтства вболівати за Лестер”.

2)
Ніяких двомовних людей не існує. І двомовних країн не існує. Це все казки бабушки Параски.
ЗАВЖДИ домінує одна мова. Завжди і всюди. Навіть в Швейцарії, де німецька мова домінує, а французька і італійська пасуться біля кордонів “своїх” країн і не думають про розширення свого простору (хоч не зникнути зовсім).
Про інші країни – Канаду, Бельгію, Вельс, Білорусь – я навіть говорити не буду. Варто лише на один штик углиб копнути – як виявиться, що ці країни мають перманентні проблеми. Проблеми, які з мовних вилазять навіть у політичні – як в Бельгії (почитайте про їх кризу).

Тому двомовність – це тупо розводняк для тупих хахлов, які вірять байкам Кисельова.
Між іншим, в Росії ніяких двомовностей немає – при її федеративному статусі (а ми, нагадаю, унітарна держава). Але тут вона вимагає від нас двомовності – а ми ведемося.

І 3)
майбутнє у України, зважаючи на все вищесказане – є лише у одномовності. Українській одномовності.
Інакше ми будемо “другой Россией” – із відповідним просякненням українського культурного простору русскім міром.
Інакше ми будемо “южной Белоруссией” чи “западной Мордовией”. Але не Україною.

До речі, московити це чудово розуміють навіть на підсвідомому рівні. Поїдь в Москву, влаштуйся на роботу вище двірника – на якусь інтелектуальну. І попробуй там сказати “звОнят” чи “спАла”. На тебе подивляться по-перше троха дивно, а по-друге – ОБОВ’ЯЗКОВО виправлять. Це не мої вигадки – це реальні історії. І це на підсвідомому рівні боротьба за чистоту своєї мови.

А у нас “нічого страшного, хай балакають”. А з цього, вибач за пафос, починається цілісність нації. У московитів вона цілісна *– хоч і тупа. Але цілісна.
А у нас немає цілісності. Бо немає цілісного мовного простору.

Висновок.

Російськомовні українці старше 30 років (я щас не беру вашу унікальну ситуацію [опонент із Закарпаття – прим. авт.], де російська мова це реально засіб міжнаціонального спілкування – бо у вас там угорці, словаки, руські, українці; я про всю Україну) – це об’єктивно результат колоніальної історії.
І з цим уже зараз нічого не зробити. Зважаючи на елементарні людські закони – лінь, тупість, небажання щось змінити ітд. Але!

При цьому треба чітко розуміти одну просту річ. Аби Україна перестала бути колонію – треба перестати нести колоніальний спадок. І уже наступне покоління – дітей цих 30-річних – має говорити українською. Це очевидна річ, хоч я справді не знаю, як пояснити це людям, які не хочуть бачити об’єктивну картину.

Так от.
Коли людина упирається в русскій язик і не хоче розуміти двох простих речей –

а)
русскій язик в Україні рано чи пізно вимре, він не має перспектив і майбутнього,

б)
діти не будуть говорити українською в російськомовній сім’ї – вона по суті стає на заваді не тільки розвитку країни. Вона перекриває майбутнє своїм дітям.
Дай назву таким людям сам, щоб це були не мої слова.

ЗІ. І ніхто нікому нічого не забороняє.
Я слухаю російський рок – зараз рідше, але іноді слухаю. Я дивлюся фільми “Квартета И” – і буду дивитися. АЛЕ!!!
При цьому я чудово розумію, що Богдан має рости в українському культурному просторі
– тому читаю йому ТІЛЬКИ українські казки,
тому слухає він ТІЛЬКИ українські (ну і англомовні, на радіо чи я включаю) пісні.
Я не російськомовний українець (уже),
Але я чудово розумію, що навіть та частинка русского міра, яка в мені є – вона має закінчитися на мені.
А син має вирости в принципово іншому, зовсім новому світі.

Отаке.

(картинка з анімаційного відео на легендарну гумореску Павла Глазового.
Ану вгадайте, яку ;)




vmylenko.com / Володимир Миленко

*
У Миленка одна (але важлива і нажаль загальнорозповсюджена) помилка. Він помилково вважає росіян нацією. Тоді як насправді спільнота "русскіє" ані етнічним народом/нацією, ані поілитичним народом/нацією не є. То іншна сільнота, з іншою ніж у націй аксиоматикою і логікою, котра лише мімікрує під націю:

-У пошуках cенсу modus operandi* спільноти Catsapus Vulgaris
(Особливості виживання у лісі, де головний хижак, ведмідь-людожер у шкурі двоголового орла)


Этот пост размещен также на http://mysliwiec.dreamwidth.org/

Profile

asfendiar

December 2016

S M T W T F S
     12 3
4 567 89 10
11 1213 1415 1617
18 19 20 2122 2324
25262728293031

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 26th, 2017 02:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios